17 серпня 1943 року в Нью-Йорку народився актор, якому не потрібно було багато слів, щоб створити на екрані відчуття тривоги та напруги. Сьогодні Роберту Де Ніро виповнюється 83 роки — вік, який важко зіставити з кількістю життів, прожитих ним у кіно.
За десятиліття кар’єри він ставав нью-йоркським таксистом, боксером, який боровся передусім із самим собою, гангстером, ветераном В’єтнаму, ув’язненим, невдалим коміком і людиною, яка озирається на власне криваве минуле.
Але в усіх цих образах незмінно залишалася одна людина — Роберт Де Ніро.
Його називають одним із найвидатніших акторів свого покоління не лише за здатність переконливо грати різних персонажів. Головна сила Де Ніро — в умінні практично повністю зникати всередині створеного ним героя.
Скорсезе і початок великої кар’єри
Одним із найважливіших поворотних моментів у кар’єрі Де Ніро став фільм «Злі вулиці», який вийшов 1973 року. Саме тоді розпочалася його легендарна співпраця з Мартіном Скорсезе — режисером, разом із яким актор згодом створив цілу галерею незабутніх персонажів.
Джонні Бой у «Злих вулицях» був непередбачуваним і небезпечним. Йому не потрібно було постійно підвищувати голос або демонструвати агресію. Напруга виникала сама собою: здавалося, що будь-якої миті він здатен зробити щось непередбачуване.
Усього через два роки Де Ніро отримав свій перший «Оскар» за роль молодого Віто Корлеоне у «Хрещеному батькові 2». Перед актором стояло непросте завдання: цього персонажа вже прославив Марлон Брандо. Однак Де Ніро не став копіювати свого попередника, а створив абсолютно самостійний образ — молодого, стриманого та спостережливого Віто.
А потім з’явився Тревіс Бікл.
Тревіс Бікл і «Таксист»
«Таксист» 1976 року став одним із головних фільмів американського кіно 1970-х. Де Ніро зіграв людину, яка одночасно викликала співчуття та страх.
Готуючись до ролі, актор навіть працював справжнім таксистом у Нью-Йорку. Знаменитий епізод перед дзеркалом із фразою «Ти зі мною розмовляєш?» став частиною історії кінематографа.
Однак сила його виконання полягала не стільки у відомих репліках, скільки в мовчанні героя. Погляд Тревіса поступово змінюється, показуючи людину, яка дедалі більше віддаляється від навколишнього світу.
Після цього Де Ніро знявся в «Мисливці на оленів» — драмі про людей, чиї життя назавжди змінила війна. А потім разом зі Скорсезе створив одну з найпотужніших робіт у своїй кар’єрі.
Як Де Ніро перетворився на Джейка ЛаМотту
Для «Скаженого бика» акторові довелося не просто опанувати боксерські рухи. Він повністю змінив власну фізичну форму.
Де Ніро серйозно тренувався, щоб виглядати справжнім професійним боксером, а потім значно набрав вагу для сцен, у яких його герой уже постарів.
Але фізична трансформація була лише частиною роботи. В образі Джейка ЛаМотти актор показав людину, яку розривали ревнощі, агресія та схильність до саморуйнування.
ЛаМотта міг витримати найжорстокіший удар на рингу, але виявився практично безсилим перед власним життям. Ця роль принесла Де Ніро другий «Оскар» і згодом стала прикладом для багатьох акторів.
Від гангстерів до невдалого коміка
Де Ніро продовжував експериментувати з образами.
У «Королі комедії» він зіграв Руперта Папкіна — незграбного чоловіка, одержимого мрією про славу. У «Одного разу в Америці» Серджо Леоне актор створив образ Нудлса, сповнений туги за минулою молодістю та втраченим життям.
Потім відбулися нові зустрічі зі Скорсезе.
У «Славних хлопцях» Джиммі Конвей міг одночасно здаватися чарівним і смертельно небезпечним. У «Мисі страху» Макс Кейді перетворився майже на фізичне втілення жаху. А в «Казино» Сем Ротстін виявився людиною, здатною контролювати величезну гральну імперію, але не власні стосунки та події, які поступово руйнували його життя.
Саме тоді остаточно сформувався той екранний Де Ніро, якого неможливо сплутати з кимось іншим: стриманий, небагатослівний, уважний і потенційно небезпечний.
Де Ніро та Аль Пачіно: легендарна зустріч
1995 року на екрани вийшла «Сутичка» Майкла Манна. Де Ніро та Аль Пачіно вже були задіяні у «Хрещеному батькові 2», але до цього практично не мали спільних сцен.
«Сутичка» нарешті дала глядачам можливість побачити їх лицем до лиця.
У знаменитій сцені в кафе їхні персонажі Ніл Макколі та Вінсент Ханна спокійно розмовляють один з одним. Їм не потрібні зброя чи гучні погрози. Обидва розуміють, наскільки вони схожі, і водночас знають, що їхнє протистояння майже неминуче закінчиться трагедією.
Така стриманість завжди була одним із головних інструментів Де Ніро. Іноді йому достатньо одного погляду, щоб сказати більше, ніж дозволив би довгий монолог.
Час став головним противником
У наступні роки актор дедалі частіше з’являвся в комедіях, дозволяв собі самоіронію та погоджувався на проєкти, які не завжди відповідали рівню його найкращих робіт.
Але в «Ірландці» Де Ніро знову об’єднався зі Скорсезе — і фільм виявився зовсім іншим за настроєм.
Цього разу головним противником героя були не влада, злочинність чи конкуренти. Головним ворогом став час.
Френк Ширан наприкінці життя залишається практично сам. Друзі пішли з життя, сім’я віддалилася, а події минулого перетворилися на важкі спогади.
Згодом Де Ніро знову довів свою майстерність у «Вбивцях квіткового місяця», створивши моторошний образ без необхідності вдаватися до надмірної експресії.
Спадщина Роберта Де Ніро
У 83 роки Де Ніро справді вже нічого нікому не має доводити.
За його плечима — Тревіс Бікл, Джейк ЛаМотта, Віто Корлеоне, Джиммі Конвей, Сем Ротстін і Ніл Макколі. Два «Оскари», десятки відомих фільмів і персонажі, які давно вийшли за межі своїх картин та стали частиною світової попкультури.
Понад п’ять десятиліть Де Ніро з’являвся на екрані й щоразу змушував глядачів чекати одного: ким він стане цього разу?
І, мабуть, саме це — його головне досягнення. Він не просто грав героїв. Він змушував нас на певний час повірити, що перед камерою перебуває зовсім інша людина.
